44.2. Система соціального захисту:
етапи формування й моделі
Формування системи соціального захисту включає кілька етапів.
1. Виділення із усього населення цільових груп - осіб, що бідують у соціальному захисті. Для цього застосовуються механізми контролю й критерії визначення сімейних доходів.
2. Вибір методів, що забезпечують цілеспрямований характер допомоги. Із цією метою здійснюється прив’язка допомоги до конкретних регіонів країни або соціальних груп населення.
3. Оцінка рівня життя, необхідна для правильного визначення цільових груп. Для цього здійснюється обстеження сімейних бюджетів з обліком всіх одержуваних доходів у грошовій і натуральній формах.
З метою визначення адресности соціальної допомоги застосовується концепція мінімально необхідного рівня споживання. При цьому так називаний мінімальний споживчий кошик включає набір необхідних товарів і послуг з наступним його розширенням. Застосовуються норми споживання, що відповідають фактичній структурі споживання мало забезпечених людей.
4. Вибір способів надання допомог, дотацій, пільг. Вони можуть надаватися в грошовій і натуральній формах. Використання талонів на продовольство або одяг забезпечує цільове використання виділюваної допомоги.
Як ми вже відзначали, існують дві моделі соціальної політики - централізована (радянська) і західна.
Співвідношення різних видів соціального захисту для обох моделей соціальної політики характеризувалося домінуючим положенням соціального забезпечення й соціального страхування. Що стосується державної добродійності, то вона відіграє підлеглу роль.
У процесі історичного розвитку на рубежі XXI в. центр ваги в соціальній політиці переміщається із соціальної добродійності на соціальне забезпечення й соціальне страхування, з диференційованого підходу — до загальності (універсальності). Хоча це й пов’язане із чималими ресурсозатратами, зі збільшенням обсягу фінансових коштів держбюджету, однак, у соціальному плані переборюється надмірна соціальна стратифікація населення по майновому положенню, скорочується найбідніша верства населення. Це сприяє соціальній стабільності і єдності суспільства ціною значних державних витрат. Досягнутий у післявоєнні роки в багатьох розвинених країнах економічний ріст дозволяв гарантувати всім членам суспільства мінімальний рівень споживання, тобто такий набір споживчих благ, що забезпечував нормальні умови існування. Більше того, в 50-60 роки існували досить оптимістичні погляди вчених і політиків не тільки на рівень, але й на якість життя, можливості переходу до раціонального й оптимального споживання, тобто встановленню найбільш сприятливого для людини обсягу й структури споживання.