Основними джерелами приватизації до 1 липня 1994 р. були приватизаційні чеки. Приватизаційний чек являв собою державне свідоцтво про право власності його власника на частку у власності, що розподіляє безоплатно. Він використався як платіжні кошти, мав цільове призначення й обмежений строк реалізації. Номінальна вартість приватизаційного чека була визначена з урахуванням вартості об’єктів, що підлягають приватизації в 1993 р., і чисельності населення Росії. Низька номінальна вартість чека обумовлена тим, що майно, підмет приватизації, оцінювалося виходячи з балансової вартості за станом на 1 січня 1992 р., тобто без обліку переоцінки, проведеної за станом на 1 липня 1992 р. у зв’язку з різким ростом цін. Переоцінка збільшила балансову вартість основних коштів, уведених у дію до 1991 р., у середньому більш ніж в 20 разів, а уведених в 1991 р. - в 9,5 рази. Переоцінка не вплинула на величину статутного капіталу підприємств. Тому від її виграли трудові колективи, що беруть участь у приватизації й використають приватизаційні чеки.
Работники невиробничої сфери, пенсіонери й інші категорії населення взяли участь у приватизації шляхом придбання акцій приватизованих підприємств на чекових аукціонах, що значно знизило реальну вартість приналежних їм приватизаційних чеків. Непродуманість механізму випуску й обігу ваучерів створила нерівні стартові умови для різних категорій населення.
Для проведення ваучерної приватизації в обіг було випущено 151450 тис. чеків. Після завершення ваучерного етапу приватизації вилучено з обігу 148580 тис. чеків. На спеціалізованих чекових аукціонах за приватизаційні чеки було продано 16462 підприємства із сумарним статутним капіталом 1421 млрд. руб., у тому числі «проданий» статутний капітал склав 285 млрд. руб.
Державне майно класифікується в програмі приватизації в такий спосіб:
1) майно, приватизація якого заборонена;
2) майно, що закріплюється в державній власності до ухвалення рішення про припинення його закріплення;