• удосконалювання фінансового планування шляхом посилення ролі перспективних фінансових планів;
• удосконалювання системи платежів у бюджет, формування фондів економічного стимулювання шляхом застосування нормативів розподілу прибутку;
• удосконалювання порядку фінансування витрат;
• стимулювання впровадження досягнень науково-технічного прогресу;
• концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних об’єктах з метою здійснення структурних зрушень в економіці на користь галузей промисловості, що провадять товари народного споживання.
Більшість вчених-фінансистів указували на те, що вдосконалювання фінансово-кредитного механізму й забезпечення економічно обґрунтованих зв’язків між централізованими й децентралізованими фінансами на базі науково розроблених параметрів їхнього функціонування в єдиному процесі служать критерієм більше широкого й діючого використання фінансово-кредитних важелів у процесі планування й керування.
Важливим етапом розвитку фінансів стало поширення господарського розрахунку на галузь. Ряд економістів взяв під сумнів правомірність постановки питання про госпрозрахунок міністерства. Міністерство не займалося господарською діяльністю й не могло нести матеріальної відповідальності за результати хазяйновитої-господарчої-виробничо-господарської діяльності підприємств. Інші економісти, навпроти, бачили в ньому значні переваги. До ознак госпрозрахунку галузі можна віднести:
• розширення прав міністерств у плануванні й керуванні;
• відмова від бюджетних асигнувань;
• утворення резервів і централізованих фондів для надання фінансової допомоги, регулювання платежів у бюджет;
• покриття збитків за рахунок централізованого прибутку.
Провідною фінансовою концепцією в цей період стала концепція, заснована на повному госпрозрахунку й самофінансуванні. Повний госпрозрахунок мав наступні основні ознаки:
• забезпечення повної окупності витрат;
• здійснення госпрозрахункового фінансування за рахунок прибутку й амортизаційних відрахувань;